(листи тощо)

1. n

1) зупинка, затримка

2) припинення, кінець

3) пауза, перерва

4) зупинка (трамвая тощо)

5) коротке перебування (десь)

6) перешкода

7) пробка, затичка

8) пробка, затор (у русі транспорту)

9) тех. обмежник, зупинник, стопор, упор

10) заборона; вето; ембарго

11) розділовий знак

12) затикання, закривання

13) тех. кнопка «стоп»

14) муз. клапан (духового інструмента); лад (струнного інструмента)

15) регістр (органа)

16) тон, манера говорити

17) фон. проривний приголосний звук (тж stop consonant)

18) блокування (бокс)

19) відбиття атаки (боротьба)

20) гірн. очисна робота

21) фот. діафрагма

2. v

1) зупиняти, затримувати

2) зупинятися, стояти (на місці)

3) припиняти, закінчувати

4) припинятися, закінчуватися

5) розм. зупинятися (десь) на нетривалий час; залишатися ненадовго; гостювати

6) перервати, примусити замовкнути, зупинити

7) зупинятися, замовкати; робити паузу (перерву)

8) стримувати, утримувати

9) утримуватися (від чогось), зупинятися (перед чимсь)

10) призупиняти, затримувати

11) блокувати, перегороджувати, перекривати

12) перехоплювати (листи тощо)

13) гальмувати, затримувати

14) урізувати (платежі); відраховувати (із заробітної плати)

15) затикати; замазувати, шпаклювати, заповнювати

16) ставити розділові знаки

17) блокувати, відбивати удар (бокс)

18) відбивати м'ячі, відбиватися (крикет)

19) муз. притискати струну (скрипки тощо); натискати вентиль (клапан) (духового інструмента)

20) мор. стопорити, закріпляти

21) застрелити (птаха)

* * *

1) зупинка, затримка

2) пауза, перерва

3) припинення, кінець

4) зупинка, місце зупинки ( автобуса); зупинка ( автобуса)

5) коротке перебування, зупинка ( де-небудь)

6) перешкода; = stopper I 2; затор, пробка ( у русі транспорту); тex. зупинник; обмежник; стопор, упор

7) заборона, вето; ембарго; = stop payment

8) розділовий знак

9) затикання, закривання

10) тex. команда зупинника; кнопка "стоп"

11) регістр ( органа); клапан ( духового інструмента); тон, манера говорити

12) притискання пальця до струни ( скрипки)

13) фон. вибуховий приголосний звук ( stop consonant)

14) блокування ( бокс); відбиття атаки ( боротьба)

15) фoтo діафрагма

1) зупиняти, затримувати; зупинятися; ( з інфінітивом) зупинитися, щоб...

2) зупинити, перервати, змусити замовкнути; зупинятися, замовкати; робити паузу, перерву

3) ( часто from) утримувати, зупиняти, заважати, не давати; утримуватися ( від чого-небудь); зупинятися ( перед чим-небудь)

4) припиняти, кінчати; припинятися, кінчатися

5) зупинятися ( на нетривалий час), гостювати (stop off, stop over); залишатися ( stop behind)

6) припиняти, призупиняти

7) зупиняти, блокувати, перепиняти; перехоплювати ( лист)

8) гальмувати, затримувати, зупиняти

9) утримувати, віднімати; урізувати

10) затикати; зашпаровувати, замазувати, шпаклювати ( stop up)

11) ставити розділові знаки

12) блокувати, відбивати удар ( бокс); відбивати м'ячі, відбиватися ( крикет)

13) мyз. притискати струну ( скрипки); натискати вентиль, клапан ( духового інструмента)

14) мop. стопорити, закріплювати

15) миcл. застрелити ( птаха)

16) фoтo діафрагмувати

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

1. adj

пластинчастий, шаруватий

2. v

1) розщеплювати (ся) на тонкі шари; відшаровувати (ся)

2) розплющувати; прокатувати (метал) у листи

3) покривати тонкими металевими пластинками

4) виробляти пластмасу з паперу (тирси, ганчір'я тощо)

* * *

1) розщеплювати на тонкі шари; відшаровувати; розщеплюватися; розшаровуватися; відшаровуватися

2) прокатувати ( метал) у тонкі листи

3) виготовляти значки з пластику (в який вставлене ім'я, прізвище, професія, фoтo e т. д.) для члена делегації

4) покриття документів (дипломів, посвідчення водія) пластиком; ламінація

1. n

1) свинець

2) графіт; олівцевий грифель

3) грузило; висок

4) мор. лот

5) кулі

6) друк. гарт, свинець

7) друк. шпони

8) pl свинцеві листи (для даху)

9) плоский дах; вкритий свинцем дах

10) казан, казанок (із свинцю)

11) пломба

2. v

1) тех. освинцьовувати; покривати свинцем

2) друк. розділяти шпонами; набирати на шпони

1) керівництво; ініціатива

2) приклад

3) вказівка, директива

4) ключ (до рішення); натяк

5) амер. розгорнутий підзаголовок, анотація (перед статтею)

6) амер. вступна частина

7) першість, перше місце

8) театр. головна роль

9) виконавець (виконавиця) головної ролі

10) перший хід (у грі)

11) карта, масть (з якої починають)

12) повід, поводок; налигач, припона

13) розм. доріжка, стежка; алея

14) штучне русло

15) розводдя (серед крижин); прохід

16) ел. підвідний провід

17) pl електропроводка

18) трубопровід; канал

19) тех. виток (спіралі тощо); хід (поршня)

20) тех. центрувальна фаска

21) військ. випередження

22) геол. жила

23) золотоносний пісок

24) тех. стріла, укосина

v (past і p.p. led)

1) вести; показувати шлях

2) керувати, управляти, командувати; очолювати

3) переконати, схилити (до чогось); примусити, вплинути

4) займати перше місце; бути попереду; іти першим; випереджати (у змаганні); перевершувати; лідирувати

5) спорт. набрати (мати) більше очок

6) вести (якийсь спосіб життя)

7) вести, приводити (кудись)

8) вести, бути каналом (проводом)

9) призводити (до чогось); спричинювати (щось); мати в результаті

10) юр. ставити навідні запитання

11) карт. ходити

12) тех. випереджати

13) юр. свідчити; наводити (докази)

14) спорт. спрямовувати удар (у боксі)

15) мисл. цілитися у птаха, який летить

* * *

1) xiм. свинець

2) грузило, висок; мop. лот

3) cл. куля, кулі

4) pl свинцеві смуги для покриття даху; покритий свинцем дах; плоский дах

5) графіт; олівцевий грифель

6) пoлiгp. свинець, гарт ( hard lead)

7) pl; пoлiгp. шпони

8) дiaл. казанок, казан ( зі свинцю)

1) тex. покривати свинцем

2) пoлiгp. розділяти шпонами, прокладати шпони; набирати на шпони

1) керівництво, управління; ініціатива; приклад; вказівка, директива; ключ ( до розв'язання чого-небудь); натяк; розгорнутий підзаголовок, анотація ( перед статтею); вступна частина; перше речення або перший абзац; передовиця

2) першість, перше місце

3) повідець, поводок; прив'язь

4) миcт.,; кiнo головна роль; виконавець або виконавиця головної ролі

5) кapт. хід; перший хід; карта, масть ( з якої починають)

6) доріжка, стежка

7) eл. підвідний провід; pl ошиновка, електропроводка; трубопровід; канал

8) тex. крок або хід ( гвинта або черв'яка)

9) тex. відвідний блок

10) cпopт. удар

11) тex. центрувальна фаска

12) тex. випередження, попередження ( впуску пари)

13) вiйcьк. попередження, приведення вогню ( по рухомій цілі)

14) гeoл. жила, жильне родовище

15) гeoл. золотоносний пісок

16) тex. стріла; укосина

1) вести; показувати дорогу

2) керувати, очолювати; управляти; командувати армією; стояти на чолі, бути лідером

3) посідати перше місце; бути попереду; cпopт. іти першим ( у змаганні); вести ( забіг), лідирувати; cпopт. вести по очкам; мати, набрати більше очок; перевершувати

4) вести ( який-небудь спосіб життя)

5) вести, приводити; ( out of) виходити, сполучатися ( про кімнату); примикати

6) вести, служити проводом або каналом; призводити ( до чого-небудь); викликати, спричиняти ( що-небудь); бути причиною ( чого-небудь), бути результатом

7) переконати, схилити ( до чого-небудь); змусити, вплинути; ( into) втягувати ( у що-небудь)

8) юp. задавати навідні запитання ( свідкові)

9) кapт. ходити

10) тex. випереджати

11) вiйcьк. попереджати

12) дiaл.; юp. свідчити; наводити ( докази)

13) направляти, спрямовувати

1. h

1) відповідь

2) заперечення

3) вирішення (питання тощо)

4) мат. розв'язання, розв'язок

5) розгадка

6) юр. захист

2. v

1) відповідати

2) відзиватися, реагувати

3) відповідати (чомусь); задовольняти (щось)

4) удаватися, мати успіх

5) виконувати

6) ручатися (за — for)

7) заперечувати (щось — to)

8) реагувати (на щось — to)

9) служити, правити (як, замість — for)

* * *

1) відповідь; заперечення; відповідна дія, реакція у відповідь

2) вирішення ( проблеми); відповідь, пояснення; розв'язання ( задачі); відповідь, розгадка

3) рівноцінна, гідна заміна

4) юp. письмове пояснення відповідача по справі

5) мyз. відповідь ( у фузі)

1) відповідати; відгукуватися, реагувати

2) відповідати, задовольняти ( що-небудь)

3) удаватися, мати успіх, виявлятися вдалим

4) виконувати; задовольняти ( що-небудь)

5) ( for) відповідати, ручатися, нести відповідальність (за кого-небудь, за що-небудь); (to) відповідати, нести відповідальність перед ким-небудь

6) ( for) заміняти ( що-небудь); служити ( чим-небудь)

1. n

1) речовина, матеріал

2) філос. матерія

3) мед. гній

4) матеріал, зміст (книги)

5) суть, предмет (обговорення тощо)

6) питання, справа

7) привід, причина

8) юр. спірне питання; предмет суперечки

9) друк. рукопис, оригінал

10) друк. набір

2. v

1) мати значення

2) гноїтися

* * *

1) речовина; матеріал

2) гній

3) фiлoc. матерія

4) матеріал (що міститься в книзі, статті); зміст (книги е т. п.); сутність, предмет (обговорення, дискусії)

5) справа, питання

6) (of, for) привід, причина, підстава

7) cпeц. поштові відправлення

8) юp. заява, твердження, свідчення, що вимагає доказів

9) пoлiгp. рукопис, оригінал; набір; надрукований, набраний матеріал

1) (частіше в запер., пит. реченнях) мати значення

2) гноїтися

1. n

1) злива

2) мет. ливник

2. v

1) лити (ся)

2) наливати, розливати

3) розливатися (про ріку)

4) упадати в море (про ріку)

5) щедро обдаровувати, осипати

6) мет. відливати; лити, заливати

* * *

1) злива; нескінченний потік

2) метал. ливник

3) бyд. укладання ( бетонної суміші); укладена бетонна суміш

1) лити; литися

2) наливати; розливати ( pour out)

3) розливатися ( про ріку); впадати в море ( про ріку)

4) щедро обдаровувати, осипати

5) виливати ( почуття); висловлювати ( наболіле); сипати словами (часто pour forth, pour out)

6) валити; сипатися; надходити; прибувати у великій кількості ( pour in)

7) ( pour out) виливати; валити назовні

8) виділяти, випромінювати, випускати (світло, тепло; icт. pour forth)

9) метал. лити; заливати; відливати

1) жилавий; з набряклими венами (про руки тощо)

2) з жилками (прожилками); поцяткований

* * *

1) жилавий; з набряклими венами ( про руки)

2) з жилками, із прожилками (про мармур, листи); veined wood деревина з візерунковою текстурою; veined wіth red із прожилками червоного кольору

1. лист; послання; депеша

2. грамота, документ

3. точність, буквальність

- circular letter циркуляр

- credential letters вірчі грамоти

- diplomatic letters дипломатичне листування

- interpretative letters пояснювальні листи

- invitation letter запрошення, виклик

- letter of advice повідомлення, авізо

- letter of appointment лист/ наказ про призначення

- letter of attorney письмове доручення

- letter of convocation сповіщення про скликання (асамблеї тощо)

- letters of credence вірчі грамоти

- letter of indemnity гарантійний лист

- letter of identification посвідчення особи

- letter of inquiry письмовий запит

- letter of introduction рекомендаційний лист

- letter of guarantee гарантійний лист

- letter of the law буква закону

- letter for letter дослівно, точно

- letters of recall відкличні грамоти

- letter of transmittal супровідний лист

- to acknowledge the receipt of a letterof invitation підтвердити отримання запрошення

- to address letters of invitation розсилати запрошення

- to approach smbd. with a letter звернутись до когось з листом

- to deliver one's letters of recall вручити свої відзивні грамоти

- to send (out) letters of invitation розсилати запрошення

- in letter and in spirit по формі та по суті

- to the letter буквально

I n

1. запас, резерв; pl економічні ресурси

2. застереження

3. стриманість

- formal reserves листи, які супроводжують вручення вірчих грамот

- gold reserve золотий запас

- official reserves офіційні резерви

- tacit reserve мовчазне застереження, застереження подумки

- reserve and tact стриманість і такт

- without reserve беззастережно, цілком

II v

1. відкладати (на майбутнє), переносити (на тривалий час)

2. зберігати за собою, резервувати (право тощо)

- to reserve one's decision відкласти прийняття рішення, зарезервувати за собою право приймати рішення пізніше

- to reserve one's position with regard to/ on a matter of smth. резервувати свою позицію/ свою думку стосовно певного питання

- to reserve one's right резервувати/ залишати за собою право

- to reserve the subject for future discussion відкласти питання для подальшого обговорення

1) свине́ць

2) гри́фель; графі́т

3) мор. лот

4) грузи́ло, висо́к

5) пло́мба

6) pl свинце́ві листи́ для да́ху; пло́ский дах

7) pl друк. шпо́ни

8) attr. свинце́вий

••

1) тех. освинцьо́вувати, покрива́ти свинце́м

2) друк. розділя́ти шпо́нами

1) керівни́цтво; ініціати́ва

2) при́клад

3) вказі́вка, директи́ва

4) пе́рше мі́сце в змага́нні

5) театр. головна́ роль; викона́вець (викона́виця) головно́ї ро́лі

6) пе́рший хід ( у грі)

7) карт. хід

8) по́від, поводо́к; при́в'язь

9) дорі́жка, але́я

10) коро́ткий вступ до газе́тної статті́

11) розво́ддя ( серед крижин)

12) ел. ви́передження ( фази)

13) тех. вито́к (спіралі, гвинта); хід ( поршня)

14) тех. стріла́, уко́сина

15) геол. жи́ла, золотоно́сний пісо́к

1) вести́, приво́дити

2) керува́ти, кома́ндувати; очо́лювати

3) приво́дити, схиля́ти ( до чогось), приму́шувати

4) бу́ти (іти́) пе́ршим; випереджа́ти ( у змаганні); переве́ршувати

5) вести́, прова́дити

6) спорт. спрямо́вувати уда́р ( у боксі)

7) мисл. ці́литися в пта́ха, що лети́ть

8) карт. ходи́ти

9) ел. випереджа́ти

•

- lead away

••

1) вали́ти, валува́ти (про дим, натовп)

2) си́патися ( про новини тощо)

Винниченко, Володимир Кирилович (1880, Єлисаветград, нині Кіровоград, - 1951) - укр. письменник, публіцист, політичний і державний діяч, автор етико-філософської теорії конкордизму, понад 100 оповідань, 14 романів, 23 п'єс, численних філософських і публіцистичних праць, більше 100 картин; відзначався харизмою як промовець. Навчався на юридичному ф-ті Київського ун-ту (1901-1902). Від 1903 р. займався активною революційною діяльністю. Лідер Революційної укр. партії (1901 - 1905), голова (1905), член ЦК (1907) Укр. соціал-демократичної партії, заст. голови Укр. Центральної Ради (1917), голова уряду - Генерального Секретаріату (1917); автор (або чільний співавтор) законодавчих актів УЦР, у т.ч. 4-х Універсалів О. чолював Директорію (листопад 1918 - лютий 1919). Видавав (разом із ІІІаповалом) ж. "Нова Україна" (1923 - 1925) В. ід 1925 р. - у Франції (спочатку Париж; від 1934 р. - Мужен). У роки впровадження в СРСР непу порушував питання про повернення в Україну, але безуспішно, бо був оголошений ворогом народу. Для світоглядної позиції В. характерною є тенденція до синтезу суперечливих підходів на ґрунті загальнолюдських цінностей. Був "за соціалізм, але й за вільну Україну", а відтак - речником, за його власними словами, "всебічного визволення". Прагнув примирити політику і мораль, діяти "з погляду вселюдської невмирущої правди і справедливості" З. рештою, виявився одинаком, який і в політиці, і в літературі, і в філософії торував свій власний шлях. В. - один із чільних творців укр. неореалізму. Як і Достоєвський, мучився таїною поневолення людини "звіролюдиною", власне людського в ній тваринно-хижим. Автор першої в укр. літературі соціальної утопії (роман "Сонячна машина", 1921-1924). Твори "Муженського циклу" (1934 - 1951) - це "романи ідеї", з ретельно виписаним у них етико-філософським виміром конкордизму. Як філософ і мудрець В. вважав, що людина з незапам'ятних часів (через гріхопадіння) порушила властиву їй в нормальному (щасливому) стані рівновагу й "погодження сил" та впала в дискордію, або розлад сил, а відтак - в агресієфільство К. апіталізм і державний (радянський) соціалізм, за В., є творінням хворої людини, неприйнятним для людей здорових Щ. об подолати цю хворобу, В. пропонує філософію конкордизму. Засадою її є "усуспільнення" людиною самої себе, погодженість її із собою, іншими людьми, з природою. Гносеологічно конкордизм має витоки в матеріалізмі, методологічно - у принципі примирення протилежностей та рівноваги, космічно - в ідеї єднання з природою ("сонцеїзм"), соціально - в ідеї колектократії (власність трудових колективів на фабрики, землю тощо), цивілізаційно - в ідеї "Світової Федерації" збратаного конкордизмом людства. Соціалізм, за В., це витвір класової свідомості, конкордизм - вселюдської; перший підпорядковує етику політиці, останній - політику етиці. У філософсько-ідеологічному плані - це різновид ідеології "третього шляху", спрямованої на зреалізування "вселюдської акції" просвітленого конкордизмом людства.

[br]

Осн. тв.: "Твори". У 23 т. (1928); "Політичні листи" (1920); "Революція в небезпеці!" (1920); "Щоденник. Т. 1 (1911 - 1920); Т. 2 (1921 - 1925)" (1980 - 1983); "Сонячна машина" (1989); "Відродження нації". У 3 ч. (1990); "Заповіт борцям за визволення" (1991); "Вибрані п'єси" (1991).

ЕСТЕТИКА ( від грецьк. αίσυητιυόζ - здатний відчувати) - загальна характеристика певної сфери пізнання ("нижчої теорії пізнання" у порівнянні з логікою) (Баумгартен). Це визначило в подальшому долю Е. порівняно із "філософією мистецтва", яка мала попередню багатовікову історію. Кант ("Критика здатності судження") сформулював принцип автономії Е. та мистецтва, показавши, що його не можна зводити до чуттєвоприємного, утилітарно-доцільного та раціонально-дискурсивного. Доцільність Е. міститься не в самих речах та їхніх об'єктивних властивостях, а у відношенні їх до суб'єкта та його здібностей, в почутті задоволення, обумовленому вільною грою розуму та уяви при безпосередньому спогляданні речей. У європейській традиції Е. остаточно визначилась як галузь філософського знання, виробленого нім. класичною філософією В. ирішальним поштовхом до розвитку Е. послужила кантівська ідея "незацікавленості судження смаку". Кантівські ідеї автономії естетичного і розуміння його як ланки між емпіричною необхідністю та моральною свободою були розвинуті Шиллером ("Листи про естетичне виховання") у тлумаченні Е. як самостійної сфери "гри" та "видимості", як образу, що поєднує форму і матерію, чуттєвість і духовність людини. Якщо Кант ще залишається на позиції Баумгартена і називає Е. наукою про "правила чуттєвості взагалі", то Гегель ототожнює Е. з "філософією мистецтва", оскільки її предметом є "царство прекрасного", або художня творчість. У зв'язку з цим категорія Е. не знаходить у Гегеля безпосередньої розробки, хоч категорія "прекрасного" як "чуттєвого явлення ідеї", як єдності ідеї та її індивідуального втілення в дійсності певною мірою є також характеристикою Е. в сфері мистецтва. З розвитком позитивізму проблеми "філософії мистецтва" залишаються поза увагою естетиків, які намагаються пояснити естетичні феномени з огляду на емпіричні дослідження та дані конкретних наук З. відси бере свій початок проблема розмежування та визначення своєрідності "художнього" та Е., естетичної діяльності і мистецтва тощо. Водночас набувають поширення соціологічні (Спенсер, Конпг), психофізіологічні (Фехнер), психологічні (Ліппс), культурологічні (Тейлор) дослідження феноменів Е. як таких, що вийшли за межі мистецтва і ототожнюються з усією сферою культури. З кін. XIX ст., особливо під впливом неокантіанської школи філософії, що запровадила ціннісне розуміння естетичного, ідей Кассирєра про символічну природу культури та мистецтва, принципової спорідненості естетичної і міфологічної свідомості в герменевтиці Гадамера на нових засадах сформувалось уявлення про всезагальність Е. як ціннісної експресивної форми, властивої людській культурі в цілому. Іншим шляхом до обґрунтування всезагальності Е. йшов марксизм, який пов'язував Е. із практичною діяльністю людини, через дослідження загальних закономірностей практично-духовного освоєння людиною дійсності, яка робить спроможним естетичне відношення і сприйняття. Марксистське уявлення про всезагальність Е. знайшло свій розвиток у критиці репресивної тотальності й афірмативного мистецтва Адорно, а також запропонованій Бодріяром концепції "трансестетики". Наголошення всезагальності у марксистській Е. суголосне апології сакрального теургічного призначення естетичного у рос. релігійній філософії (Флоренський, Федоров). Проблеми співвідношення Е. та раціонального, Е. та етичного, Е. та утилітарного, Е. та художнього залишаються актуальними теоретичними проблемами сучасної Е.

див. також _про словник

[br]

\ \ \ \ \ Український "Філософський енциклопедичний словник" (ФЕС) — це перше видання такого типу, завданням якого є систематичний виклад українською мовою філософських знань на сучасному рівні їх розвитку з позицій, що відбивають радикальні зрушення у сучасному світі та його пізнанні; знайомство українського читача з найважливішими явищами, подіями і періодами історико-філософського процесу, з визначними мислителями минулого і творчістю сучасних філософів. Підготовка ФЕС здійснювалась з урахуванням нагромадженого досвіду видання словникової та освітньої літератури в Україні та за її межами. Важливою передумовою стало видання за останні десять років кваліфікованих підручників та навчальних посібників з багатьох галузей філософських знань та філософії в цілому. Безпосереднім вітчизняним словниковим джерелом слугувало перше (1973) та друге (1986) видання "Філософського словника", підготовленого Головною Редакцією Української Радянської Енциклопедії за науковим редагуванням академіка НАН України В.І. Шинкарука та за участю колективу авторів, значна частина яких є авторами і нинішнього видання.

\ \ \ \ \ Пропонований читачеві ФЕС підготовлений на принципово іншій теоретичній і методологічній основі, ніж "Філософський словник". Філософська думка в Україні переживає нині глибокі зрушення, пов'язані зі становленням незалежної національної держави та з відмовою від деструктивних для філософії ідеологічної заангажованості та догматизму. На відміну від попередніх видань в ФЕС трансформована система філософських категорій і понять через вилучення одних і введення потужної множини інших філософських термінів. Це дозволяє усунути звуженість та підпорядкування змістового викладу матеріалу лише одній із багатьох філософських течій; уникнути спрощеності та однобічності підходів і оцінок.

\ \ \ \ \ Відбиваючи загальнолюдські цивілізаційні тенденції філософського поступу, ФЕС висвітлює здобутки української філософської культури в річищі світової філософської думки, зокрема європейської. Таке сполучення є органічним, позаяк українська філософська думка розвивалася у тісній взаємодії з європейською, окрім того, воно дозволяє виявити загальнолюдський зміст і національну специфіку в розробці фундаментальних філософських проблем. З огляшду на такий підхід, до ФЕС був уперше в словниковій літературі систематично долучений великий масив української філософської думки, представники якої хоч здебільшого і не були "чистими" професіоналами, проте зробили значний внесок у формування самобутньої української філософської культури. При цьому в ФЕС знайшли висвітлення явища і постаті української філософської думки, які в радянський період тенденційно замовчувалися. Особливістю даного словника є те, що в ньому вміщено короткі біографічні довідки та відомості про філософський доробок наших сучасників, що надає читачеві можливість познайомитися із станом філософської науки в нашій країні, характером проблематики та теоретичним рівнем її дослідження.

\ \ \ \ \ Розмаїття, національні та цивілізаційні особливості філософської культури охоплені такою мірою, якою дозволяє обсяг ФЕС, склад авторського колективу, стан її вивчення і висвітлення в науковій літературі, доступність джерельної бази.

\ \ \ \ \ Добір прізвищ сучасних українських філософів ґрунтувався на важливості порушених ними філософських проблем та висунутих ідей, реальному внеску в розвиток філософії та освіти в Україні. Зазначені в статтях основні праці, незалежно від національної приналежності постаті та від мови оригіналу, подаються українською мовою з зазначенням у дужках року їх першого видання. У біографічних статтях у ряді випадків відсутні окремі дані, що стосуються життя і діяльності мислителя. Це пояснюється тим, що в процесі роботи над статтею не вдалося віднайти потрібної інформації.

\ \ \ \ \ ФЕС не дотримується жорсткої нормативності в поданні змісту філософських термінів, в трактуванні філософських вчень, напрямів, течій; не претендує на однозначні оцінки інтелектуальних здобутків видатних постатей історико-філософського процесу. В багатьох статтях ФЕС поряд із загальноприйнятим, усталеним тлумаченням дається авторське бачення або розуміння філософського терміна, вчення, події тощо, чим реалізується принцип плюралізму мислення. Тому між окремими статтями можливі розбіжності, наявність альтернативних чи суперечливих думок. Такі статті подаються як авторські з відповідними підписами. Статті усталеного змісту, статті про персонали та деякі інші подаються без підписів, хоч зроблено винятки для окремих статей про історичні постаті, діяльність яких оцінюється далеко неоднозначно. В кінці ФЕС подається повний склад авторів.

\ \ \ \ \ Упорядкування статтей проведено за алфавітом. У ФЕС певною мірою впроваджена система взаємних посилань, що дозволяє поглибити розуміння того чи іншого філософського терміна за рахунок споріднених статей. В кожній конкретній статті термін, на який робиться посилання, виділяється курсивом. Терміни, що передаються двома (або більше) словами, вписуються в алфавітний контекст таким чином, щоб на першому місці стояло основне, логічно навантажене слово і утворювало зі спорідненими термінами єдиний тематично-смисловий блок. Наприклад, терміни теорія пізнання, концепції раціональності, соціальні відносини подаються відповідно як " пізнання теорія", "раціональності концепції", "відносини соціальні".

\ \ \ \ \ У підготовці ФЕС був задіяний великий авторський колектив, основу якого склали науковці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. Були залучені провідні науковці з інших академічних установ та викладачі вищих навчальних закладів Києва та країни, знані фахівці із Польщі і Франції.

\ \ \ \ \ ФЕС не орієнтується на якусь одну специфічну категорію читачів. "Філософський енциклопедичний словник" адресується науковцям та аспірантам, викладачам та студентам вищих навчальних закладів, учителям та учням загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій, широкому колу української інтелігенції, що прагнуть познайомитися з вітчизняною та зарубіжною філософією і її творцями, основними філософськими поняттями і вченнями, традиціями та новаціями, розмірковує над хвилюючими проблемами сьогодення. Пропонований словник - дзеркало нашого часу, перехідного періоду в становленні української філософії.

\ \ \ \ \ Довідковий матеріал для висвітлення персоналій та окремих термінів світової філософської думки уточнювався за: The Encyclopedia of Philosophy. - Editor in Chief Paul Edwards. - Macmillan Publishing Co. - N.Y.; London. - Vol. 1 - 8. - 1972; The Encyclopedia of Philosophy. - Supplement. - Editor in Chief Donald M. Borchert. Macmillan Reference USA. - Simon & Schuster Macmillan. — N.Y., 1996; Dictionary of Philosophy and Religion: Eastern and Western Thought. By W.L.Reese. - New Jersey: Humanities Press Inc. 1980; Современная западная философия/Словарь. - Москва, 1998; Новая философская анциклопедия. В 4 т. - Москва: " Ммсль". 2000.

\ \ \ \ \ Наукові редактори, Редколегія та Видавництво усвідомлюють, що така перша проба опрацювання українського енциклопедичного словника неминуче пов'язана з певними упущеннями та недоліками. Тому вони будуть вдячні всім читачам за критичні зауваження, поради та пропозиції, які будуть враховані в подальшій роботі. Листи просимо надсилати на адресу: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України або Видавництва гуманітарної літератури "Абрис".

Сенека, Луцій Анней (бл. І ст. до н. е./ І ст. н. е., Кордуба (Кордова) - 65 н. е.) - римський філософ, письменник і державний діяч, представник пізнього стоїцизму. Спочатку навчався риторському фахові, пізніше - філософії, де виявився послідовником римського стоїка Посидонія. Був вихователем римського імператора Нерона, за владарювання якого обіймав високі державні посади. Проповідуючи аскезу і бідність, домагався водночас, використовуючи своє положення при дворі, подарунків грошима, палацами, маєтками тощо. Звинувачений в участі у змові й державній зраді, був змушений покінчити життя самогубством. Світогляд С. досить суперечливий, заснований на ідеях раннього стоїцизму, він увібрав у себе вплив інших традицій: кінічної, платонівської, епікурейської. Крім того, положення, які С. обстоював у царині філософської теорії моралі, далеко не завжди були практичними регулятивами його власних дій і поведінки. Центральним смисловим вузлом філософського вчення С. є моралістика; саме етика, а не логіка чи фізика, посідає у нього чільне місце серед трьох означених основних складових стоїчної філософії. Мудреця, що у своїй практичній життєдіяльності послідовно керується моральними імперативами, він розглядає не стільки як рідкісний випадок, скільки як своєрідний етичний ідеал, який може бути досягнено лише асимптотично. Звідси твердження про невичерпність і нескінченність морального вдосконалення. Завдяки С. вплив ідей стоїцизму на подальше не тільки духовне, а й політичне та загалом культурне життя пізнього Риму, а потому й на християнство був досить тривалим і відчутним.

[br]

Осн. тв.: "Моральні листи до Луцилія"; "Про добродіяння"; "Про милосердя"; "Дослідження про природу"; "Про щасливе життя"; "Про провидіння"; "Про душевний спокій"; "Про дозвілля"; "Про подяку"; "Трагедії".